Ми звикли проявляти емоції щодня. Вони невіддільна частина нашого життя. Дорослі вміють їх приховувати й можуть контролювати. Діти ж проявляють безпосередньо. Їх емоційний розвиток залежить від сім’ї та оточення. Також потрібно враховувати фізіологію. Темперамент визначає поведінку й реакцію. Батьки ж можуть забезпечити гармонійний емоційний розвиток, коли враховують потреби дітей і розуміють вікові особливості.
Діти виражають емоції відразу й зовсім не маскуючи їх. Засмучені — плачуть, а за хвилину, отримавши бажане вже радіють та щиро сміятися. Швидке перемикання між емоційними станами не означає, що нещирість. Проте іноді діти чудово маніпулюють дорослими.
Ви коли-небудь говорили: “Не плач, ти ж хлопчик”, “Заспокойся, хороші дівчата так себе не ведуть”, “Як тобі не соромно, подивися, скільки тут людей”. Неприємно, коли чадо вередує. Наприклад, вимагає нову іграшку або впирається й не хоче йти.
От тільки причини такої поведінки можуть бути різні. Якщо завжди просити заспокоїтися, то тим самим нівелюємо емоції дитини. Показуємо, що для нас не важливо, що вона відчуває.
“Думка сторонніх важливіша. Роби так, як я кажу, я старша, знаю більше” — це те, що чує дитина.
Вона може бути втомленою чи голодною в цей момент, тому й капризує. Деколи просто хоче, щоб на неї звернули увагу чи щоб похвалили її.
Емоції — реакції якими керувати до кінця не виходить. Сильні почуття, переживання людини, що визначаються обставинами, настроєм або стосунками з іншими.
Дорослі допомагають дитині впоратися з сильними переживаннями.
Спершу потрібно з’ясувати причини: “Що трапилося? Що тебе тривожить, засмучує?” Якщо вона полягає в зовнішніх подразниках, то потрібно їх прибрати. Незручний одяг. Жарко. Дитину це може дратувати.
Тривога не завжди зникає, якщо просто поговорити. Наприклад, коли потрібно йти до стоматолога. Неприємні відчуття, незнайома людина, переживання. І в цьому випадку подразник нікуди не дінеш. Покажіть приклад, чим спокійніші ви, тим спокійніша дитина.
Часом діти ревнують, особливо, якщо їх у вас двоє чи більше. Наймолодшим доводиться приділяти багато часу, але старші теж хочуть, щоб ви проводили з ними час.
Іноді їм здається, що ви любите їх не так сильно. Знайдіть хвилинку поцікавитися справами. Інтересами чи новими знайомими.
Не потрібно змушувати старших постійно глядіти братиків чи сестричок. Вони не повинні почуватися няньками.
Опіка дорослих — умова позитивного емоційного розвитку. Та остерігайтеся переборщити.
А коли ви бачите, що дитина впала, але їй насправді не поранилася, може піднятися сама? Побіжите й почнете розпитувати: “Болить? Забилася?” Тоді вона неодмінно розплачеться.
У перші секунди навіть можна побачити, як змінюється вираз обличчя, дитина думає: плакати й просити уваги чи грати далі, бо не болить. Капризуватиме, бо звикла, що в такій ситуації пожаліють.
Спрацює прийом: “Підійди, я тебе підніму”. Дитина встане сама, підійде, тож коли ви її обіймете, причин плакати не буде. Та це тільки тоді, коли немає травм і дитина відчуває ваше піклування. Ігнорувати взагалі теж не можна.
Діти також вчаться розпізнавати емоції та копіювати дорослих… А ще маніпулювати ними. Будьте обережні, щоб це не увійшло у звичку.
Дитина хоче те ж, чим грається інша, не ділиться сама. Зверніться до емоцій та проведіть паралель, схиліть до співчуття: “Ти ж не хочеш, щоб твій друг плакав, бо не має м’ячика?”. Бажання викликати радість переважить. Дитина знає, як це — плакати самому й захоче допомогти. Дорослий може описати власні емоції й показати приклад. Насправді дитина вчиться саме тоді, коли наслідує батьків. Навіть існує вислів: “Не важливо, як ви виховуєте дітей, бо вони будуть схожими на вас….”
“Поводься добре — отримаєш іграшку”. А як щодо попередніх старань? Дитина була слухняною до цього моменту, то чи не заслужила похвалу вже?
“Роби так, як я кажу, — і потім, колись, отримаєш те, що хочеш зараз”. А якщо потім це вже неактуально? Не варто думати, що вона забуде, передумає сама.
Спосіб постійного відкладання змусить комплексувати й думати, що ви цінуєте лише старанність в навчанні, оцінки, а не її.
Негативні емоції дитини часто виникають у період кризи 3-х років. Причиною стає неправильно побудоване спілкуванням з дорослим. Дитина замикається, відсторонюється. Це може викликати надмірний контроль, коли не давати простору уяві, не дозволяти проявляти цікавість, ініціативу чи самостійно приймати рішення та виконувати певні дії в побутовому процесі чи грі.
Робимо висновок, що у ранньому віці дитині важко керувати емоціями, як позитивними, так і негативними. Вони інтенсивні. Роль дорослих полягає в скеровуванні переживань, контролі та попередженні негативних впливів. Спілкування дозволить розвивати емоції. Згодом більш виразними стають вищі почуття.
Залучення дитини до наведення й підтримання порядку в кімнаті допоможе сформувати важливі навички та дасть відчути відповідальність. Можливість обрати, що одягнути дозволить зрозуміти, що вибір дитини важливий, що ви цінуєте її думку.
У старшому дошкільному віці емоцій більш усвідомлені та керовані. Дитина виконує різні види діяльності та практикується. Між вищими почуттями є їх тісний взаємозв’язок.
Надалі він лише міцнішає, керування емоціями усвідомлене, більш контрольоване. Батьки, друзі, знайомі продовжують впливати на формування емоційного інтелекту.
Причини порушень емоційно-вольової сфери:
Отже, гармонійний емоційний розвиток необхідний для дітей. Блокувати емоції шкідливо. Не забороняйте виражати їх. Вони допомагають пристосуватися до світу й пізнати себе.
Вхід 
